Текст про Густава Клімта можна б назвати: Великий Гламурний Художник. Настільки розтиражовані його твори, так часто вони «цитовані» візуально. Художнику який вплинув на цілі покоління, в масовій культурі відведено місце майже дизайнера одягу, репродукції його картин всюди: на обкладинках журналів і книг, на упаковках товарів і навіть на шпалерах. Нести «культуру — в маси» справа хороша, але щось тут неправильно, занадто.
Але ж Густав Клімт робив мистецтво, й це не його провина, що поп-культура вживае його образи для всілякої реклами. Він був і є – Великий Художник. Роботяга, майстер і вічний учень, Клімт довів стилістику Art Nouveo*, до рівня високого мистецтва.
Густав Клімт, «Соняшники» 1906
Чудовий тонкий пейзажист Клімт скромно стоїть у тіні Золотого Клімта — стиліста, портретиста і монументаліста. Він був неймовірно знаменитий свого часу у Відні, і. як великий майстер. він був недосяжним, хоча й існує така думка, що Відень не Париж, і живи він у Парижі, то був би одним з, а не єдиним і неповторним. Я не згоден з цим, і ні хвилини не сумніваюсь – у Парижі він теж став би першим, але історія, як відомо, не має умовного способу. Ось що точно можна сказати, це те, що слава його і популярність після його смерті стали дещо тьм`яніти і згасати, в тіні неймовірних соціальних потрясінь першої половини двадцятого століття і бурхливої зміни художніх рухів і стилів. Він мовби би зайняв свою нішу в історії мистецтва, як австрійський представник Art Nouveau. І цілком ймовірно, що Густав Клімт міг би не бути таким знаменитим, не мав би таку міжнародну популярність, яку він має в наш час, якби не один портрет. Але спочатку – коротка біографія.
Густав Клімт.
Густав Клімт народився і прожив своє життя у Відні, в артистичній сім’ї. Він і обидва його брата стали художниками, отримавши художню освіту у віденській Художньо-промисловій школі (Kunstgewerbeschule). Густав навчався за спеціальністю «архітектурний живопис».
З 1880 року, ще продовжуючи навчання, Густав з молодшим братом Ернстом і їхнім другом Францем Матчем розписали павільйон мінеральних вод в Карлсбаді (Карлови Вари) і виконали декілька розписів для театрів в Райхенберзі і Рієці. Це була серйозна робота, в якій вже проявилась їх зріла майстерність. У 1883 році вони втрьох відкрили у Відні свою майстерню «Компанія художників». У 1885 брати Клімта і Франц Матч беруть участь в оформленні Бургтеатру – нової будівлі національного театру.
Густав Клімт, розпис стелі Бургтеатра у Відні.
У 1888 році Клімт отримує «Золотий Хрест” за заслуги в мистецтві від імператора Франца Йосифа. Його приймають в почесні члени Віденського і Мюнхенського університетів. У 1890 році друзі отримують серйозне замовлення від віденського Художньо-історичного музею на розпис сходів музею, не закінчену відомим художником Гансом Макартом, що помер у 1884 році. Художник історичного жанру, Макарт був шанований молодими художниками, вони вважали себе його духовними спадкоємцями.
Замовлення це принесло успіх і поліпшило їхні фінансові справи, попереду було багато роботи. Але в 1892 році несподівано помирає молодший брат — Ернст Клімт (за рік до цього помер їх батько, Ернст Клімт-старший). На плечі Густава лягає турбота про 28-річну вдову Ернста, Хелену Флёге, його дочку і про свою матір. Сестра Хелени, Емілія стає його подругою життя.
Емілія Флёге, кутюр’є, з 1904 року разом з Хеленою володіла салоном мод «Сестри Флёге». Густав та Емілія не були офіційно чоловіком і дружиною, у Клімта крім неї було багато інших любовних зв’язків. Після його смерті художника чотирнадцять осіб оголосили себе його дітьми, а чотирьом навіть вдалося довести в суді спорідненість і отримати частку у спадщині.
У 1894 році при роботі над розписом Великого залу Віденського університету союз Франца Матчу і Густава Клімта розпадається, різниця між їх художніми устремліннями стає занадто очевидною. Клімт досліджував нові шляхи і виробляв свій стиль, а Матч залишався вірний традиційному академічному живопису.
Художній «мейнстрім» останніх десятиліть 19 століття підтримувало державне Віденське товариство візуальних мистецтв (Будинок художника). Зрозуміло домінував консервативний смак. Тому в 1897 році Клімт і ще близько двадцяти художників залишили Будинок художника і організували «Віденський Сецессион» (Розкол, Відділення). Клімт став одним із засновників і президентом товариства і залишався з Сецессион до 1908 року. Метою групи було влаштовувати виставки революційно мислячих молодих художників, і публікувати їх роботи у своєму журналі. Група не випустила жодного маніфесту, в неї входили не тільки художники, але й архітектори. Завдяки підтримці уряду їм вдалося звести виставковий павільйон, який також називається «Сецессион».
Густав Клімт, портрет Емілії Флёге, 1902
У той час Клімт працював над трьома картинами на замовлення Віденського університету: «Юриспруденція», «Медицина» та «Філософія». Перша, «Філософія» була показана на виставці Сецессиона 1900 році. Вона викликала жваві суперечки.
Густав Клімт, «Медицина» розпис стелі Великого залу Віденського університету. 1899-1907
Вісімдесят сім (!) Професорів університету звернулися з листом до Міністерства освіти з вимогою відкликати у нього замовлення. Вони писали, що Клімт: «…висловлює неясні ідеї за допомогою невизначених форм…» І незважаючи на те, що картина отримала міжнародне визнання і золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі, вона і дві інші роботи піддалися серйозній критиці, їх звинувачували в «порнографії» і «заумі». Густаву набридла ця тяганина, він повернув Міністерству освіти аванс, а картини з часом продав у приватні руки.
Це був поворотний пункт у його діяльності — Клімт більше ніколи не брав державних замовлень. Він був затребуваним художником і незалежним у своїх художніх пошуках. Він мав можливість працювати більше над окремими картинами, ніж над «великими» проектами. Проте монументаліст в ньому не помер. Наприклад, він взявся за оформлення будинку бельгійського промисловця Адольфа Стокле в Брюсселі. Це був великий і в художньому відношенні вдалий проект і тепер ми, вдячне людство, маємо «Фриз Стокле».
Густав Клімт «Фріз Стокле»
Повсякденним життям Густава Клімта була його робота. Клімт жив разом з матір’ю. Влітку виїжджав на озеро Аттерзее, в Австрійських Альпах. Все життя він прожив у Відні, і закордоном бував лише кілька разів.
Після інфаркту 11 січня 1918 Клімт прожив усього місяць і помер 6 лютого 1918.
Густав Клімт, «Поцілунок», 1908-1909.
Як теоретик мистецтва Клімт майже нічого нам не залишив, він не вів щоденник, не писав про свою роботу. Він не був, подібно багатьом артистам, сконцентрований на власній персоні. Його творчість і становила основний інтерес його життя. Також не писав автопортретів. У своєму «Коментарі на неіснуючий автопортрет» він пише: «Я ніколи не писав автопортретів. Мене набагато менше цікавий я сам в якості предмета картини, ніж інші люди, перш за все жінки … У мені немає нічого особливого. Я художник, який пише день за днем з ранку до ночі … Хто хоче що-небудь про мене знати … повинен уважно розглянути мої картини.»
Портрет Аделі Блох-Бауер
У 1904 році великий австрійський промисловець Фердинанд Блох-Бауер замовив Клімту портрет своєї дружини Аделі. До нього дійшли чутки, що у Клімта з Адель був зв’язок, і Фердинанд, щоб це припинити, задумав інтригу — вирішив замовити Клімту портрет дружини. Він вирішив зробити так, щоб Адель набридла художнику, відомому своїм «непостійністю» у зв’язках. Пан Блох-Бауер зробив Клімту пропозицію «від якої не можна відмовитися», сума гонорару була надто велика.
Адель Блох-Бауер
Але й умови були поставлені жорсткі: портрет повинен буде узгоджуватися із замовником починаючи зі стадії ескізування, і щоб ніяких незавершених місць, ніякої «етюдності», яку Клімт часто зберігав у фонах або драпіруваннях. І за порушення цих умов – величезний штраф дрібним шрифтом, набагато перевищує сам гонорар.
Все це — легенда, але красива, тому будемо її дотримуватися. Клімт, зрозуміло, охоче прийняв замовлення і взявся за роботу, але прискіпливість замовника, для якого довелося зробити близько ста ескізів, капризи і постійне нездужання розпещеної мільйонерки, призвели до того, що робота над портретом затягнулася майже на чотири роки. Але Фердинанд Блох-Бауер своєї таємної мети досяг: Клімт, схоже, на Адель вже й дивитися не міг.
І ось нарешті, в 1907 році Густав Клімт представляє пану Блох-Бауеру портрет його дружини, і портрет цей вартий кожного заплаченого пфеніга і навіть незмірно більше, тому, що художник створив безперечний шедевр, безсмертний твір, який має цінність, а не ціну. Цей твір став вершиною його «золотого періоду».
Густав Клімт “Адель Блох-Бауер” 1907
На цьому легенда закінчується і починається історія картини, яка цікавіша за усіляку легенду. Картина зайняла своє почесне місце в будинку Блох-Бауер. До речі, Фердинанд купував у Клімта ще й інші роботи, а через кілька років і другий портрет Аделі. У подружжя не було дітей, і Адель свій материнський «потенціал» реалізовувала з племінниками, особливо вона опікувалась Марією Блох-Бауер. Адель померла в 1925 році. Фердинанд на її прохання заповідав портрет і ще дві картини віденському музею «Бельведер». Племінниця Марія вийшла заміж за оперного співака Фредеріка Альтмана і взяла прізвище чоловіка.
Густав Клімт “Адель Блох-Бауер” 1907, деталь.
У 1938 році нацисти анексували Австрію, почалися гоніння на євреїв.Фердинанду довелося бігти до Швейцарії. Будинок і все майно включаючи портрет залишилося на піклування брата, але і його сім’ї було необхідно рятуватися. Коротко нагадаю, у єврейських сімей забирали все і відправляли їх самих до таборів смерті. Чоловіка Марії Фредеріка заарештувало гестапо. Марія, коли прийшли до неї, підписала всі папери про відмову від всього майна в надії врятувати чоловіка, але його вже відправили до концентраційного табору в Дахау. Коли прийшли за картиною, то з гестапівцями, як експерт, прийшов її перший залицяльник Алоїс Кунст. Нині колабораціоніст, він збирав для нацистів колекцію живопису. На питання Марії, він спробував виправдатися, що робить це для збереження культурної спадщини Австрії. Що загалом-то й було хоч і сумною, але реальністю. Йому вдалося зберегти портрет в числі багатьох картин та інших творів мистецтва в ідеальному стані. Після закінчення війни портрет зайняв своє місце в музеї Бельведер у Відні, директором якого став все той же Алоїс Кунст.
Фредеріку Альтману вдалося врятуватися: його справа в Гестапо було доручено слідчому – колишньому приятелеві-альпіністові, якому Фредерік колись врятував життя, витягнувши з прірви. Завдяки допомозі цієї людини подружжя Альтман втекло з Рейху і оселилося в США.
Портрет так би й досі залишався в музеї Бельведер у Відні , якби журналіст Хубертус Чернін не знайшов саме останній заповіт Фердинанда Блох-Бауера. У ньому Фердинанд заповів все майно своїм племінникам – дітям брата Густава. До того часу жива була тільки Марія Альтман.
Зліва направо: «Березовий гай» 1903, «Портрет Аделі Блох-Бауер II» 1912, «Дому в Унтерахе поблизу Аттерзее» 1916, «Яблуня I» 1912. Ці картини Марія Альтман отримала у спадок разом з «Портретом Аделі Блох-Бауер I»
Звістка про те, що Австрія може позбутися «Золотої Аделі» викликало сенсацію. На захист реліквії встали всі як один: уряд, мистецтвознавці, критики, адвокати, навіть американський президент не бажав псувати відносини з Австрією. Засоби масової інформації підняли неймовірний галас.
Марія Альтман зі своїм адвокатом Рендолом Шенбергом сім років (!) боролася за свою спадщину. Справа майже вже потонуло в море судової тяганини, але нарешті, в результаті архівних пошуків з’ясувалося, що Фердинанд Блох-Бауер мав громадянство Чехії і тому Австрійські закони на його заповіт не поширюються. І справа громадянки США про заповіт її дядька – громадянина Чехії став розглядати американський суд.
Це, правда, далеко не все, історія тривала, була спроба Австрійського уряду викупити у Марії картину, і навіть ціла національна компанія по збору коштів для цього, і необхідну суму (155 млн доларів) майже зібрали. Але, в результаті всього цього галасу, ринкова (експертна) вартість шедевра ще більше зросла і Марія Альтман поскупилася і збільшила суму викупу вдвічі. Таким чином австрійцям не вдалося залишити картину в країні.
Проводжала «Золоту Адель» весь Відень, вся Австрія.Люди стояли вздовж вулиць, по яких кортеж віз перлину Австрії.
Плакати “Ciao Adele” і “Adele Geht” всюди у Відні.
Історія, що не картини, а її пригод, закінчується в Neue Galerie або «Музеї австрійського та німецького мистецтва» побудованому Рональдом Лаудером, господарем косметичної фірми «Есті Лаудер». Марія Альтман продала «Портрет Аделі Блох- Бауер» Рональду Лаудеру (за 135 мільйонів доларів.
Історія боротьби Марії Альтман за картини Клімта показана нам у фільмі «Woman in Gold» з Хелен Міррен в головній ролі і Райаном Рейнолдсом ,що виконує роль її адвоката Шенберга. Фільм вельмі цікавий, на відміну від фільму «Клімт», який ні з художньої ні з біографічної точки зору я не стану вам рекомендувати.
* Примітка: Art Nouveau (нове мистецтво), Jugendstil, Стиль Модерн, Sezession, Secese, Secesia, Secesja, Secesija, Secessionsstil, Wiener Secession, Modern Style, Modernismo, Nieuwe Kunst, L’Art Nouveau, Stile Liberty, Stile Floreale … Це останній Великий Стиль в історії мистецтва.
Олег Ліпченко
Leave a Reply
You must be logged in to post a comment.